Інжир, фіга, фігове дерево, смоківниця — це все назви однієї рослини, яка у нас асоціюється зазвичай із теплими краями. Однак, незважаючи на південне походження, чимало садівників з успіхом вирощують її в умовах української зими. Розповідаючи про інжир, не можна не згадати про його смак: хто хоч раз скуштував ці плоди, знає, які вони смачні. Але, крім ніжного солодкого смаку, вони ще й дуже корисні для здоров'я. Зокрема, містять багато йоду, а це профілактика від багатьох хвороб, у тому числі зобу. І що найголовніше: інжир — досить невибаглива і пластична рослина. До того ж, її можна вирощувати і на ділянці, і в домашніх умовах — у контейнері, щороку отримуючи сталий урожай. А щоб досягти успіху в цій справі, необхідно знати особливості агротехніки з вирощування інжиру.
Згідно біологічної класифікації, інжир належить до роду фікус родини шовковицевих. Ось і виходить, що родичі йому і фікуси, і шовковиця. В теплих краях інжир росте досить великим деревом чи кущем до 12—15 м заввишки, а в наших умовах виростає значно нижчим. Це скороплідна культура: на другий—третій рік починає плодоносити. Цікаво, що в приватних садових господарствах за дбайливого догляду плоди, нехай і невеликі, можуть з'являтися наприкінці літа вже в перший рік садіння.
У південних країнах для плодоношення інжиру потрібне запилення його квіток, яке зазвичай здійснюють невеликого розміру оси-бластофаги. Вони розмножуються всередині чоловічого суцвіття і, звісно ж, чіпляють на себе багато пилку. Частина таких «забруднених» комах потрапляє всередину жіночих суцвіть, пилок опиняється на маточці і таким чином відбувається запилення, зав'язуються фіги. Плоди поступово ростуть, стають соковитими і солодкими, великими або дрібними, жовтими або синіми, залежно від сорту.
Однак є проблема: основні запилювачі інжиру — оси-бластофаги — живуть лише в теплих краях, де температура не знижується до 0оС. А як отримати врожай у наших широтах? Виявляється, селекціонерами виведено чимало самозапильних сортів. Саме їх і варто висаджувати.
Морозостійкість інжиру відчутно залежить від сорту і умов вирощування, тобто, наскільки добре пагони підготуються до зими. Хоча, згідно наших спостережень, молоді кущі підмерзають при –10оС, а дорослі рослини витримують навіть –15оС. Тому фахівці рекомендують українським садівникам вирощувати інжир у відкритому ґрунті при обов’язковому ретельному і своєчасному укритті на зиму або в якості контейнерної культури, яку на зиму заносять до приміщення (підвалу).
Під час вирощування інжиру у відкритому ґрунті найкращим утеплювачем слугує земля. Навіть промерзлий ґрунт все одно тепліший за зовнішнє повітря. Тому під час садіння необхідно подбати про майбутнє укриття інжиру. Найприйнятніший варіант — садіння у заглиблення, тобто у траншею, яка знаходиться нижче рівня землі.
Місце для траншеї варто вибирати сонячне. Бажано, щоб воно було захищене від північних вітрів. Хоча інжир і не вибагливий до ґрунтів, але посадкову яму варто зробити побільшу — 60х60х60 см, заповнивши її пухкою і поживною сумішшю: торф, пісок, перегній, компост.
Саджанець у ямі розташовують трохи глибше рівня ґрунту, після садіння відразу рясно поливають і мульчують рослину. Обрізувати інжир під час садіння не потрібно.
Щодо подальшого догляду за рослинами, то в теплу пору року він зводиться до регулярних і рясних поливів, підживлення, розпушування і мульчування ґрунту. Перед стійкими морозами гілки інжиру пригинають до землі, однак краще і надійніше буде укласти їх у заздалегідь викопану під час садіння траншею. При цьому варто орієнтуватися на погоду: дуже поспішати з виконанням цієї роботи не потрібно, бо перші легкі морози тільки загартовують рослину. У траншеї гілки фіксують дротом до забитих кілків і накривають дошками, шифером, або ДСП, ДВП. Зверху присипають шаром землі завтовшки 15—20 см.
Для зручності укриття раджу видалити багаторічні гілки, які важко гнуться, або залишити їх неукритими. Можливо, при особливо теплій зимі вам пощастить і вони не вимерзнуть.
Напровесні, коли мине загроза заморозків, інжир відкривають. Пагони самі досить швидко розпрямляються. Рослини уважно оглядають і вимерзлі пагони відразу видаляють. Якщо було надійно вкрито хоча б кілька гілок, вони благополучно перезимують, а відтак ваша родина обов’язково буде з урожаєм.
Варто зауважити, що за спекотного літа інжир потребує рясних, майже щоденних поливів. Тоді й плоди добре зав'язуватимуться та визріватимуть, і рослина накопичить достатньо корисних речовин для зимівлі. Натомість за нестачі води інжир скидає плоди.
Якщо не хочете ризикувати, вирощуючи інжир у відкритому ґрунті, але при цьому прагнете отримати гарантований урожай смачних плодів, та ще й двічі на рік — навесні і влітку, спробуйте виростити інжир у бочці. Підійде 10—15-літрова ємкість: чим більша, тим краще. У ній необхідно зробити отвори для стікання води. Наповнюють ємкість пухкою і поживною землесумішшю.
З квітня по вересень—жовтень інжир тримають на подвір’ї, встановивши бочку на сонячному місці і не забуваючи регулярно поливати рослину. З настанням холодних ночей його заносять до теплого світлого приміщення, ставлять на підвіконня південного вікна і дають можливість дозріти осінньому врожаю. На початку зими прибирають у холодний підвал, де інжир повинен перебувати у стані спокою хоча б два місяці. Згодом, у лютому, його можна знову занести до опалюваного будинку, де потримати до квітня.
Плоди інжиру зріють неодночасно, тому врожай збирають поступово. Коли вони повністю стиглі, то трохи втрачають пружність і стають м'якими. Це і є найсмачніші плоди інжиру, бо вони максимально дозріли. Натомість для продажу в супермаркетах їх знімають у стадії технічної стиглості, тобто трохи недозрілими, і дозарюють уже на прилавках, від чого вони здаються не таким соковитими і смачними.
Л.В. Марущак,
вул. Рощахівского, 61,
м. Виноградів, Закарпатська обл., 90300.
Телефон (095) 68 53 759; (096) 78 41 142;
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Із журналу "Дім, сад, город" №10, 2019